Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб. У нас все було добре, поки в наше життя не стали втручатися його діти. Нині я стою перед складним вибором.

Copy

Я вийшла заміж за Ігоря у 50 років, це був мій другий шлюб, і ми разом уже десять років. Він чудовий партнер, але його дорослі діти завдають мені постійного занепокоєння. Тим часом, моя донька Оксана, якій зараз 40 років, п’ять років тому переїхала з родиною до Канади. З першим чоловіком я прожила лише кілька років і здебільшого виховувала Оксану одна. Після того, як дочка вийшла заміж і поїхала, самотність змусила мене прийняти пропозицію Ігоря.

Він уже багато років удівець, у нього дві дочки та син, у всіх свої сім’ї. Ми живемо у сільському будинку Ігоря, займаємося городом та господарством. Життя було спокійним, поки до нас не стали часто приїжджати його діти. Діти приходять, чекаючи на вишукані страви, а йдуть із сумками, набитими нашими продуктами. Навіть у такі трудомісткі періоди, як збирання врожаю, вони ніколи не пропонують свою допомогу. Натомість вони приходять надвечір, забирають свою частку, не ворухнувши і пальцем, і йдуть задоволені. Стає очевидним, що вони, можливо, не цінують мого внеску в життя їхнього батька.

Якщо з Ігорем щось трапиться, боюся, вони не візьмуть до уваги все, що я зробила, і, можливо, виселять мене з його будинку. Зараз Оксана вмовляє мене приїхати до Канади. Вона стверджує, що поки я доглядаю чужих онуків, вона витрачає значні кошти на утримання своїх дітей у Канаді. Це рішення обтяжує мене. Чи залишитися мені, враховуючи десятиліття, проведене з Ігорем, чи поставити себе та Оксану у пріоритет, переїхавши до Канади?

Leave a Comment